Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року Справа № 906/1169/14

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Мамонтової О.М.,

Остапенка М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Атос" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року у справі № 906/1169/14 господарського суду Житомирської області за позовом Приватного підприємства "Атос" до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення 106577,00 грн.,

за участю представників:

Позивача: ОСОБА_3, дов. б/н від 18.05.2015 року,

Відповідача: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Приватне підприємство "Атос" (далі - ПП "Атос", Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Відповідач), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про стягнення 106577,00 грн. вартості неповернутого обладнання, 1827,00 грн. судового збору і 3000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 03.11.2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року, у задоволенні позову ПП "Атос" відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, ПП "Атос", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та процесуального і, зокрема, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 610, 611, 626, 629, 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПП "Атос", задовольнити.

Заслухавши пояснення представника Позивача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2009 року між ПП "Атос" (Орендодавець) і ФОП ОСОБА_2 (Орендар) було укладено договір оренди обладнання №00349 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого (п.п. 1.1. - 1.2.) предметом договору є оренда торгівельного обладнання (надалі - майно); перелік, кількість, комплектація та заставна вартість майна відображається в накладних, актах прийому-передачі, додатках до даного договору, актах інвентаризації. Згідно даного Договору Орендодавець передає, а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння і користування майно перелік, кількість, комплектація та заставна вартість якого вказана в акті прийому-передачі (накладній).

Згідно п. 1.6 Договору оренди Орендар приймає на себе всі ризики, пов'язані з порчею,втратою (в тому числі крадіжкою), пошкодженням, передчасним зносом майна незалежно від того, чи є збиток таким, який можна усунути.

Орендна плата за одиницю обладнання складає 1,00 грн. (у тому числі ПДВ) в місяць (п. 2.1. Договору оренди).

Відповідно до п. 4.1.3. Договору оренди Орендодавець зобов'язався після закінчення терміну дії даного договору прийняти майно від Орендаря на підставі акту прийому-передачі (накладної).

Згідно п.п. 4.2.5., 4.2.6., 4.3.4. Договору оренди Орендодавець має право вилучити майно у випадку порушення Орендарем умов даного договору. У випадку вилучення майна Орендодавець направляє Орендарю повідомлення про вилучення майна. Документом, що підтверджує факт прийняття Орендодавцем рішення про розірвання договору є рекомендований лист Орендодавця. Орендар зобов'язаний за свій рахунок, на протязі 7 (семи) календарних днів з моменту отримання від Орендодавця відповідної вимоги, повернути майно Орендодавцю. Примусове вилучення майна здійснюється у відповідності з чинним законодавством України. Після закінчення строку дії даного договору Орендар зобов'язаний повернути майно Орендодавцю в термін, що не перевищує 7 (сім) календарних днів.

Умовами Договору оренди (п. 5.1.) також передбачалось, що у випадку невиконання або неналежного виконання обов'язків по існуючому договору, винна сторона зобов'язана відшкодувати іншій стороні понесені збитки. Під збитками потрібно розуміти втрати, понесені стороною, яка постраждала, втрати або ушкодження її майна, які виникли внаслідок невиконання стороною обов'язків по цьому договору, а також недоотримана вигода.

При цьому, згідно п. 5.2. Договору оренди, у випадку витрати, пошкодження майна Орендар відшкодовує Орендодавцю його вартість, яка визначається за формулою, вказаною у цій угоді, виходячи з вартості заставного майна, а також курсу Євро на момент підписання даного договору і курсу Євро на момент відшкодування вартості втраченого або пошкодженого майна.

Якщо Орендар не повернув майно або повернув його невчасно, зокрема у випадку вилучення Майна, Орендар зобов'язується на користь Орендодавця сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення строку повернення майна. За використання майна не за цільовим призначенням, невиконання обов'язку утримувати його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника Майна, неналежне його зберігання, орендар сплачує штраф у розмірі 20 відсотків від заставної вартості Майна. За неподання інформації про стан майна, недопущення до інспектування, Орендар сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від заставної вартості Майна (п. 5.3. Договору оренди).

Відповідно до п. 8.1. Договору оренди, діючий договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2010 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами зобов'язань по ньому.

Після закінчення строку дії цього договору, при відсутності будь-яких заперечень з боку сторін, дія цього договору продовжується на наступний календарний рік на таких же умовах (п. 8.2. Договору оренди).

Водночас, в п. 8.3. Договору оренди сторони погодили, що кожна із сторін даного договору має право на його дострокове розірвання, попередивши у письмовій формі іншу сторону за 7 календарних днів до дати розірвання.

Судами також встановлено, що 01.09.2009 року між Позивачем та Відповідачем було підписано акт інвентаризації морозильного обладнання, що передане в оренду, за яким станом на 11.09.2009 року у Орендаря знаходиться у тимчасовому користуванні обладнання - морозильні скрині та бонету, всього у кількості 19 штук на загальну суму заставної вартості 106802,40 грн.

Водночас, згідно накладної, б/н, від 07.01.2011 року, Відповідач повернув Позивачу частину морозильного обладнання, а саме: морозильну скриню АRO-500 № 317856 вартістю 7500 грн., морозильну скриню АRO-500 № 331937 вартістю 7500 грн., та одну бонету № 210 вартістю 15000 грн., на загальну суму 30000,00 грн., із зазначенням підстави повернення - "закінчення строку дії договору оренди № 00349 від 1 вересня 2009 року".

Відповідно до матеріалів справи, Позивач 14.04.2014 року направив на адресу Відповідача повідомлення-вимогу, у якій вважав за необхідне достроково розірвати Договір оренди, про що завчасно попередив Відповідача, та просив останнього по закінченні 7 днів після отримання даної вимоги за власний рахунок повернути 16 морозильних скринь, загальною вартістю 73949,40 грн., попередивши при цьому, що в разі ухилення від виконання умов Договору оренди до Відповідача будуть застосовані відповідні фінансові санкції згідно п. 5.3. вищезгаданого договору.

Вимогами Позивача у даній справі, з урахуванням уточнень до позовних вимог, є стягнення з Відповідача 106577,00 грн. вартості неповернутого обладнання, 1827,00 грн. судового збору і 3000,00 грн. витрат на правову допомогу, з посиланням на ст.ст. 15, 525, 629, 759, 763, 773, 783, 785 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, умови Договору оренди і, зокрема, визначених в його п.п. 4.3.4. і 5.2., та на невиконання Відповідачем умов останнього щодо повернення орендованого майна.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення ст.ст. 22, 759, 760, 763, 785 ЦК України, умови Договору оренди та представлені матеріали справи, дійшов висновків про те, що в даному випадку, укладений між сторонами Договір оренди слід вважати розірваним з 20.04.2014 року, тоді як факт неповернення Відповідачем орендованого майна не може бути висновком про його втрату, з огляду на відсутність про це інших доказів у справі, у тому числі - про його примусове вилучення Позивачем, у зв'язку з чим, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ПП "Атос", відмовивши у їх задоволенні.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, вказаним вимогам судові рішення у даній справі у повній мірі не відповідають, у зв'язку з наступним.

Згідно ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч.ч. 1 та 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

В той же час, відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частина 3 ст. 291 Господарського кодексу України, також передбачає, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї сторони договір оренди може бути дострокової розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 ГК України.

Так, статтею 783 ЦК України передбачено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Як зазначалось вище, Позивач, відповідно до умов укладеного Договору оренди, 14.04.2014 року направив на адресу Відповідача повідомлення-вимогу про розірвання вказаної угоди через 7 днів після отримання такої вимоги та про повернення орендованого майна, а саме - 16 морозильних скринь, загальною вартістю 73949,40 грн., зазначивши при цьому, що в разі ухилення від виконання умов Договору, до Відповідача будуть застосовані відповідні фінансові санкції згідно умов Договору оренди.

У зв'язку з цим, відмовляючи у задоволені даного позову, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 785 ЦК України, за якою, у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, та вимог ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, встановивши, що Договір оренди між сторонами розірвано фактично з 20.04.2014 року, разом з тим не надав належної правової оцінки обставинам справи про неповернення Відповідачем орендованого майна Позивачу, обов'язок повернення якого відповідно до вимог вказаної норми закону та умов зазначеної угоди, визначених сторонами в п.п. 4.2.6., 4.3.4., покладався саме на Відповідача, як і не з'ясував у повній мірі та належним чином місце знаходження такого майна, як у Відповідача, так і у третьої особи, а в останньому випадку - не з'ясував та не дав належну правову оцінку - у якій мірі узгоджувались дії Відповідача щодо передачі орендованого майна (у тому числі - на зберігання) іншій особі з вимогами про це Закону та умовами конкретного Договору оренди, та його правові наслідки.

Водночас, суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 ГПК України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, всупереч ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, також не приділив у повній мірі та належним чином уваги вищезазначеним обставинам справи, вимогам норм матеріального права та умовам укладеного між сторонами Договору оренди, а пославшись тільки на безпідставність позовних вимог та на обґрунтованість рішення суду першої інстанції про задоволення позову, дійшов передчасних та неправильних висновків про залишення рішення суду першої інстанції без змін, припустившись цим самим, як і суд першої інстанції, порушень вищезгаданих норм матеріального та процесуального права.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, судові рішення про відмову у позові, не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Атос" задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року та рішення господарського суду Житомирської області від 03.11.2014 року у справі № 906/1169/14 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Мамонтова О.М.

Остапенко М.І.